Пройшли двоє чоловіків, а потім жінка з важким пакунком на спині й сльозами на очах. Якийсь собака, що, мабуть, загубив свого хазяїна, почав несміливо крутитися навколо наших подорожніх, — нужденний, побитий, з висуненим язиком; але від першої погрози брата кинувся тікати.
Куди тільки сягало око праворуч, у напрямку Лондону, весь шлях поміж домами, стиснутий з обох боків будинками й садами дач, залляла бурхлива, гомінка течія натовпу втікачів. Ця безформна маса, наближаючись до повороту вулиці, виразно висуває із своїх надрів окремі людські фігури, що хутко проходять мимо й знов потопають у бурхливому потоці, розпливаючись у натовпі й, нарешті, поринаючи в хмарах куряви, що поглинала їх без останку.
— Пішов далі, далі! Дорогу! Давай дорогу! — тільки й чутно навколо.
Деякі упиралися своїми руками в спину один одному. Брат міцно тримав за уздечку свого поні. Охоплений непереможеним потоком, він помалу, крок за кроком, посувався вулицею вперед.
Безладдя, свідком якого він був в Еджевейрі, бурхливий натовп, що з бою брав місця в потязі в Чоак-Фармі, — все це було дрібниця в порівнянні з цею картиною: тут метушилася вся людність. Важко навіть уявити цей натовп. Він не мав власного обличчя. Обличчя з'являлися на розі вулиці, а коли віддалялися, то розпливалися далі в бурхливих хвилях. Обабіч дороги йшли піші втікачі, відступаючи набік, щоб дати проїхати фурам, падаючи в рови й штовхаючи один одного.
Всю середину шляху займали карети й фури, не лишаючи ні трохи місця для більш легких і нетерплячих екіпажів, які все ж умудрялися проскочити наперед при першій змозі, збиваючи з ніг піших утікачів й тиснучи їх до загорож та воріт дач.
