Брата випередили кілька самокатників, вершників і два авта.
З милю не доїжджаючи до Еджвейра поламалося колесо. Їхати далі не можна було. Він кинув самокат при дорозі й подався до села пішки. На головній вулиці села крамниці були напіввідчинені. На пішоходах, біля дверей і вікон стояли купками люди, вельми вражені видовищем цього небувалого потоку втікачів, що зростав кожної хвилини. Братові пощастило добути в одній гостиниці трохи харчів.
Не знаючи, що робити далі, він довгенько затримався в Еджвейрі. Число втікачів щохвилини збільшувалося. Багато людей, як і мій брат, зупинилися в Еджвейрі. Про напасників з Марсу ніяких нових звісток не було.
В той час уся дорога захрясла натовпами втікачів, але великого тиску ще не було. Багато втікачів їхали на самокатах, але хутко з'явилися автомобілі, а далі — коляси, карети, що курбелили вздовж Сент-Албанської дороги, здіймаючи величезні хмари куряви.
Можливо, невиразна думка про своїх знайомих, що жили в Челмзфорді, якраз і підштовхнула брата звернути, коли він вийшов із села, на вузеньку глупу дорогу, що бігла між нивами на схід. Скоро він опинився перед перелазом, перемахнув його і пішов далі стежкою на північний схід. Він минув кілька самотніх хатин і хуторів, назви яких він таки і не взнав. Йому майже не доводилося бачити втікачів, але далі, коли вийшов на стежку, що вела лукою до Гай-Барнета, він зіткнувся з двома панями, що потім разом з ними він подорожував. Він здибався з ними саме в той мент, щоб вирятувати їх із біди.
Ще здалека він почув жіночі крики. Він кинувся на допомогу і, вибігши з-за повороту дороги, побачив маленький возик, запряжений одним поні. Двоє чоловіків силкувалися стягти паній з возу, тимчасом як третій ледве стримував за уздечку переляканого поні. Одна з паній,
