астрономічних обсерваторій здригнули від нечуваного повідомлення Лявеля з Яви про велетенський вибух розпаленого газу на тій плянеті. Це сталося перед дванадцятою годиною ночі; спектроскоп, що до нього удався Лявель, вказував на величезну масу розпаленого газу, переважно гідрогену, що сунувся з надприродною хуткістю в напрямі до нашої плянети. Цей огненний стовп чверть після дванадцятої став незримий. Астроном порівняв це з велетенським видихом полум'я, яке скажено раптово зірвалося з плянети, „подібно тому, як запалений газ б'є гармати“.
Дивовижний натяк містився в цій фразі. Проте, за винятком маленької нотатки в „Daily Telegraph“, другого дня про це нічого не було згадано в газетах, і світ продовжував собі жити, нічого не знаючи про одну з найсерйозніших небезпек, що колинебудь загрожувала людському родові. Я був би й зовсім не почув про цей знаменний вибух на Марсі, коли б не зустрів Оґілві, відомого астронома з Отершову. Ця новина без краю схвилювала його і він запросив мене прогулятися з ним тої ночі, щоб обстежити червону плянету.
Не зважаючи на все, що потім сталося, я ще й досі надзвичайно яскраво пам'ятаю ту ніч на варті: чорна і мовчазна обсерваторія, затінений ліхтар, що кидав слабеньке світло в куток на підлогу, розмірене тікання годинникового механізму телескопу, маленька щілина в стелі і довга глибочінь з зоряним порохом поперек неї.
Я не бачив, а чув, як Оґілві снувався навколо. Дивлячись у телескоп, можна було помітити круг темносинього кольору, а посеред нього плавала маленька кругла плянета. Вона здавалася така крихітна, така світла, маленька й спокійна, з ледве помітними поперечними смужками; а легенька здавленість відрізняла її від перфектної круглости. Але вона була така маленька, мов срібляна точка світла, завбільшки в голівку шпильки. Вона ніби
