Як тільки рада амбасадорів вирішила дня 14-го березня 1923 р. долю Східньої Галичини в користь Польщі, забули нараз Поляки про сакраментальні „рувносць і братерство“ і таки негайно, — можна сказати, вже від тої самої днини — почалася систематична польонізація українських шкіл. Рішенням з дня 20-го березня 1923 р. (отже в 6 днів після вирішення ради амбасадорів) скасувало міністерство одинокий український мужеський відділ державної учительської семинарії у Львові, а рескриптом з дня 23-го серпня 1923 р. ч. 10789/I скасувало міністерство й одиноку українську школу вправ у Львові, що істнувала 45 років. Рескриптом з дня 13-го грудня 1923 р. ч. 10782/I ввела кураторія львівського шкільного округа утраквізм до обох українських жіночих семинарій (у Львові і Перемишлі) і таким чином не стало ні одної української державної учительської семинарії на всіх українських землях під Польщею.
Переміна українських народніх шкіл на польські зглядно утраквістичні на основі давнього австрійського шкільного закону йшла — не дивлячися на натиск з гори — не таким швидким темпом, як цього бажали собі польські міродайні чинники. Іменно по давньому австрійському законові можна було змінити викладову мову в школі тільки на основі ухвали дотичної громадської ради. І хоча майже всюди урядували наказні війти зі своїми наказними прибічними радами, то вони переважно отягалися з виконуванням інспектор-
