ний і більш податливий намірам його сусідів наїздників — окупантів, передусім стараються знищити національну свідомість і національну культуру та традицію. Тому замикають товариства, зачиняють школи, конфіскують часописи і видавництва, обмежують свободу зборів, а в гірших випадках тероризують арештами, позбавленням посад, конфіскатою майна, розстрілами і т. д. Рівночасно із безхарактерних шумовин гнобленої і визискуваної нації орґанізують „яничарів“ до боротьби із визвольницькими змаганнями поневоленого народу. Коли до цього додати часто реліґійні переслідування, адміністративні шикани, колонізацію для ослаблення місцевого населення та примусове виселення чи то поодиноких „небезпечних“ осіб чи цілих ґруп і верств населення й инші тим подібні практики, — то можна мати приблизний, хоча далеко неповний образ всяких „благ“, які невідмінно в більшій чи меншій мірі несе за собою всякий імперіялізм.
Тому не дивуватися, коли провідник німецьких робітників Бебель, маючи це все на увазі, сказав в одній своїй промові отсі знаменні слова:
„Коли одна держава нападе на другу, тоді робітники нападеної держави як один муж возьмуть в руки кріс і підуть боронити независимість своєї держави.“
