тільки нічого не значучі, життям ані фактами не узасаднені демаґоґічні голословні фрази. На самім же ділі пролетаріят, коли не більше, то так само заборчий, як мале міщанство, буржуазія чи автократія. Цего не перечуть навіть найзавзятіщі комуністи. Для приміру возьмім хоч би брошурку Евгена Гуцайла п. з. „Фікція нації і національної независимости“, яка вийшла в Америці.
Автор, стоячи на становиску всесвітного комунізму і колєктивізму, не признає нації, а в слід за тим і національної самостійности. Та мотиви, які він подає на оправдання цеї „його всесвітної ідеї“ в приміненню до реального міжнароднього і міждержавного життя, доказують навпаки щось противного. Гуцайло пише напр.:
„Коли би я був анґлійським робітником, а мене хтось кликав до комунізму під кличем „независимости“ і „самостійности“, то я не пішов би на той клич, бо коли Анґлія проголосить независимість Індій, Єгипту, Ірландії і т. д., то анґлійські заводи замкнуться для мене, а я або мушу вимандровувати з краю або примирати з голоду. Через те не треба дивуватися, що до нині анґлійські робітники ніколи не піднесли клича визволення анґлійських колоній і ось нині, коли Ірландія крівавиться за свою незалежність (Не вжеж можна припустити, що
