каторську ціль большевицького наклепу „контр-революція“, котрої поняття є дуже розтягливе і неуловиме, — видко тут як на долоні. Бо коли хто є дійсний контрреволюціонер, то він в ним без огляду на це, чи він належить до української чи до російської комуністичної партії. Однак, коли якась людина рано належала до Української комуністичної партії, і тим самим на думку Росіян була контр-революціонером — а пополудни перейшла в російську партію КПБУ, і тим самим стала вже патентованим революціонером, то річ ясна, що цілю такої нагінки є — скріпити російський централізм (у цьому випадкові в комуністичній формі), а страшне слово „контр-революція“ є собі звичайним провокаційним средством до осягнення ціли.[1]
Справившися таким чином з українськими комуністами, російські большевики навіть не думали додержати шумних обіцянок. Місто дати Україні самоуправу,
- ↑ Із частини боротьбістів, які не хотіли увійти в КПБУ, повстала з часом
преса на Україні, — о скільки її там ще досі взагалі не припинили (бо на ділі переважну більшість української преси вже припинено), є тільки мовою українська: на діліж вся інформація йде з Москви і иншої не можна печатати, взагалі духом вона московська на Україну дивиться крізь призму „катеринославської“ точки погляду.
