вже напр. до Ґенуї між членами делєгації не бачимо ані одного дійсного Українця! На такому становищі являються вони сліпими виконавцями приказів з центра (для контролі додано їм ще чимало Москвичів) і ревним сповнюванням їх заслуговують собі довіря, що їм можна з часом евентуально знов повернути на Україну.
Коли Раковський виїзджав до Ґенуї як заступник радянської України, то ходили чутки, що в часі його неприсутности вестиме діла українського „преднаркома“ Мануілський або Затонський. Одначе показалося, що навіть оба ті „товариші“ є для московського центра за великими Українцями і замість них — читаємо — назначено „главнокомандующого южной армієй“ Фрунзе!… Гарнаж то собі „независима“ укр. республіка, коли її голову назначується з російського центру!
І зараз на радянській Україні таке становище; Оскільки російський центр за кордоном реклямує українство, о стільки на самій українській території старається більш визначні і енерґійні українські одиниці усунути в делікатний дипломатичний спосіб і їх місця обсадити ряними Москвичами, Жидами чи Латишами, як самими надійними… А перед українськими комуністами стоїть тепер дуже трудна задача: боротися із тим плановим російським „експортом українства“…
