Одно тільки помітно, а це: навіть самі найзавзятіші принціпіялісти-комуністи стратили вже віру в скорий прихід тої сподіваної світової революції. Вони правда бундючаться ще і відгрожуються „буржуазному капіталові“, одначе цей собі з того нічого не робить, бо знає на яких хитких основах спочиває їхня влада і що ті основи вже тепер тріщать і грозить заваленням цілої комуністичної казарми, під звалищами котрої найдуть смерть в першу чергу її творці. І так парижський „Temps“ (з 17. березня 1922.) ось як відповідає на большевицькі погрози:
„Коли заграниця не прийде з поміччю знищеному совєтами народові, то совєти не матимуть ніяких виглядів на істнованє; вони будуть знищені і втопляться в своїй власній крові.“
А коли „буржуазний капітал“ так гарно здає собі справу із правдивого стану річей в большевицкому царстві, то чомуж не оставить його власній судьбі а навязує з ним торговельні і напів дипломатичні зносини та навіть збирається офіціяльно признати совєтську владу?
Рахунок дуже простий: Передусім вони гарно знають, що ніяка постороння сила не в стані так ослабити російської імперії в самих її основах, як все руйнуючий і власний большевизм. Російський большевизм був небезпечний для Европи в
