в тому напрямі свою т. зв. „економічну політику“, замовчуючи очевидно те, що ця нова політика, це є властиво зречення основних большевицьких і комуністичних засад.
Отже непримиримі вороги приватної власности і капіталу постановили як небудь притягти тих приватних власників, та капіталістів до промислової праці.
На приказ з центру, мають бути всі заводи і фабрики передані в аренду, по змозі, бувшим власникам, а коли їх нема, то коопераціям, або иншим приватним людям. Вони мають ладнати з робітниками і вести заводи і фабрики на свій рахунок а державі, мають давати певну умовлену скількість продуктів. Цікаво, що сама большевицька влада, яка своїм кваліфікованим робітникам платить від трьох до пятнацяти тисяч рублів в місяць (і тих грошей звичайно по пів року не виплачує), жадає, щоб арендатори платили своїм робітникам від трицяти до пятьдесят тисяч рублів денно.
З другого боку большевики хотять як небудь притягнути чужий капітал і чужих великих промисловців. Особливо стараються навязати зносини з Анґлією і Америкою та Францією, обіцяючи великі привілеї, охорону, особисту недоторканість і всякі вигоди.
