ставляться з певним недовіррям, даючи йому два рази менше виборчого права, ніж зовсім сліпому свому орудію „красноармейцам“… Коли зважити, що при совєтських виборах не може бути й мови про найпримітивніщу виборчу свободу (бо вибори передовсім явні; довкола стоять „отвєтствєнниє комуністіческіє работники“ та „чекісти“ і пильно слідять за „контрреволюціонерами“, яким вважають кожного, що важиться не голосувати на комуністичну лісту), то можна легко уявити собі, хто може перейти при таких „виборах“. Це ніякі справдішні вибори, а тільки фікція виборів, про що знають найкраще саміж робітники; та хоча в душі, а часом буває й отверто протестують проти такої негідної комедії, одначе не відважуються поки що зовсім відтягатися від тих т. зв. „виборів“, щоби не мати до діла зі всемогучою „чекою“…
Коли так мається справа з робітничими виборами, то вибори серед селянства треба вважати вже не фікцією, а прямо глумом-наругою. Робітниче-селянська влада дає основі цілого населення України — селянству чотири рази менше виборчого права, ніж російським приблудам з „красної армії“. Та це тільки на око чотирі рази менше, бо коли взяти під розвагу всякі дальші обмеження, то це право змен-
