досі заборонені московським синодом, взяті з Київо-печерської Лаври, та инших українських монастирів.
Зпоміж найбільш заслужених коло українізації церкви і найповажніщих членів українського духовенства вибрано відповідних кандидатів на пятьох чи сімох українських православних єпископів, яких висвятить царгородський або грузинський патріярх.
Ухвалено одноголосно автокефалію української православної церкви з тим, що її головою має бути окремий від посторонньої церковної влади, незалежний український православний патріярх в Київі, якого висвятять вище згадані два патріярхи. Вже намічено на цей високий стан дуже достойного кандидата, сеніора зпоміж українського духовенства.
Як можна було надіятися, московський патріярх Тихон і весь московський єпископський совєт дуже ворожо віднеслися до українізації і автотефалії церкви. Та бачучи, що отвертою боротьбою нічого не вдієш, московський патріярх взявся на хитрощі. Він признав „автономію“ української православної церкви очевидно під своїм патронатом, а в доказ тої автономії надіслав на Україну „священний совєт єпископів всея України“, людей ворожих українському рухові, та наказав утворити бюро для перекладів святого письма і
