Коли надійшов другий лист ґрафа Ф…, звелїв комендант відіслати його до В… до маркізи, а вона, як довідали ся потім від післанця, положила його на бік і сказала: добре.
Полковниця, якій у цїлій тій подїї було так богато неясного, а особливо склонність маркізи пошлюбити якогось нового і зовсїм їй байдужного чоловіка, силкувала ся на дармо звести розмову на сю обставину. Комендант просив завсїгди тоном дуже подібним до наказу, аби мовчала; одного разу при такій нагодї, здіймаючи портрет маркізи, що ще висїв на стїнї, запевнив, що рад би зовсїм вимазати її зі своєї памяти, і додав, що в нього нема дочки.
Та ось появила ся в ґазетах дивовижна маркізина відозва. Полковниця, порушена сим до живого, пішла з ґазетою, яку одержала від коменданта, до його покою, де застала його за роботою при столї, і запитала, що в Бога милого він думає про се? Комендант відповів не перестаючи писати:
— О, вона невинна!
— Як! — скрикнула панї Ґ… з безмежним зачудуванєм, — невинн — ?
— Се їй у снї трапило ся, — мовив комендант не відводячи голови.
