но впиваючи ся його змістом. Потім зложив ґазету, на хвилю приступив до вікна і сказав:
— Тепер усе добре! Тепер знаю, що менї робити!
І обернув ся, запитав іще чемно надлїсничого, чи швидко знов із ним побачить ся, поклонив ся йому і пішов зовсїм поєднаний зі своєю долею.
Тимчасон у домі коменданта вийшли дуже прикрі сцени. Полковниця була до крайности огірчена брутальною жорстокістю мужа і слабістю, з якою сама дала йому опанувати себе при тиранськім відіпхненю доньки. Коли в комендатовій спальнї гукнув вистріл і дочка вискочила відтам, полковииця зомлїла, а коли швидко потім отямила ся, комендант у хвилї її пробудженя не сказав нїчого, як лиш те, що жалує, що вона за дармо набрала ся сього страху, і кинув на стіл вистрілений пістолет. Потім, коли зайшла мова про відібранє дїтий, вона зважила ся несьміло заявити, що на се ми не маємо права; голосом слабим та зворушенм наслїдком недавнього зомлїня вона просила оминати бурливі сцени в домі; але комендант не відповів нїчого більше, лиш обернув ся до надлїсничого пінячись з лютости:
— Іди й приведи їх менї!
