дити ся до сїм'ї. Ґраф велїв відповісти, що буде мати честь зараз явити ся, і ледво льокай вернув із сею заявою, аж і він сам, кроками окриленими радістю, війшов до покою із найживійшим зворушенєм кинув ся маркізї до ніг. Комендант хотїв сказати щось, але він устаючи промовив, що знає досить! поцїлував його і матїрь у руку, обняв брата і просив лише ласкаво допомогти йому в вистараню повоза для подорожі. Маркіза, хоч зворушена сею сценою, сказала таки:
— Боюсь, пане ґрафе, щоб ваша палка надїя не за далеко — —
— Нїчого, нїчого! — відповів ґраф. — Коли вивіди, які зберете про мене, будуть суперечити тому почутю, що покликало мене тепер назад до сього покою, то се все так значить, як би не було нїчого.
Тодї комендант обняв його як найсердечнїйше, надлїсничий зараз предложив йому свою власну кариту, один стрілець полетїв на почту, щоб за премію замовити курієрські конї, і була радість при тім від'їздї, як іще нїколи при повитаню. Ґраф сказав, що надїє ся дігнати свої депеші в Б…, а з відти рушить до Неаполя навправцї, близшою дорогою, нїж через М…,; у Неаполї він зробить усе можливе, щоб спекатись дальшої службо-
