сватаня? Комендант мовив, що він не розуміє тут нїчогісїнько і візвав сїм'ю, щоб у його присутности про се не було більше мови. Мати що хвиля визирала в вікно, чи він не прийде, не пожалує свойого легкодушного вчинка і не направить його. Нарештї коли стемнїло, вона сїла обік маркізи, що дуже пильно працювала при столику і бачилось ухиляла ся від розмови. Вона запитала її півголосом, поки батько ходив там і назад по покою, чи вона розуміє, що буде з того всього? Маркіза відповіла, несьміло зиркаючи на коменданта:
— Колиб тато був зробив так, щоб він був поїхав до Неаполя, то все булоб добре.
— До Неаполя! — скрикнув комендант зачувши се. — А щож, було зараз посилати по сьвященника? Чи мав я його закувати, арештувати і під сторожею вислати до Неаполя?
— Нї, — відповіла маркіза, — але горячі та усильні персвазії роблять своє.
І знов троха сердито внурила ся в свою роботу. Нарештї під ніч надійшов ґраф. Усї ждали лише по перших привитанях, коли мова зійде на сю справу, щоб сполученими силами наперти на нього, аби, коли ще можна, цофнув назад крок,
