— Неможливо, — відповів ґраф, підсаджуючи адютанта на сидженє. — Депеші в Неаполї без мене не варті нїчого. Я й про се подумав. Гони!
— А листи вашого пана вуйка? — кликнув адютант вихиляючи ся з дверець.
— Знайдуть мене, — відповів ґраф, — у М…
— Гони! — мовив адютант і повіз рушив.
Тодї запитав ґраф Ф… обертаючи ся до коменданта, чи був би ласкав звелїти, щоб йому показано його покій? Збентежений полковник відповів, що сам буде мати честь; гукнув на своїх і на ґрафових слуг, щоб позабирали його пакунки і запровадив його до покоїв призначених для гостий, де сухо вклонивсь йому і вийшов. Ґраф передяг ся, вийшов із дому, щоб замельдувати ся у місцевого ґубернатора, і не показуючи ся в домі всю решту дня, вернув туди аж незадовго перед вечерею.
Тимчасом сїм'я була в незвичайній турботі. Надлїсничий оповідав, які рішучі були ґрафові відповіди на деякі вговорюваня коменданта; твердив, що його поступуванє виглядає як зовсїм обдуманий крок, і ломив собі голову, яка може бути причина такого на курієрських прискореного
