ляв свої недостріляні ряди, передав йому бажанє своєї зворушеної дочки. Ґраф запевнив його, що жде лише хвилї, яку буде міг урвати від своєї служби, щоб зложити їй своє поважанє. Бажав іще почути, як маєть ся панї маркіза? але рапорти кількох офіцерів знов потягли його в воєнну сутолоку.
Коли зазоріло, прибув головний начальник росийського війська і оглянув фортецю. Він заявив комендантови свою пошану, пожалкував, що щастє не надгородило краще його відвагу і за зложенєм слова чести дав йому волю подати ся куди захоче. Комендант висловив йому подяку і піднїс, як богато він сьогодня має завдячити Росиянам загалом а особливо молодому ґрафови Ф…, підполковникови т–ського корпуса стрільцїв. Ґенерал запитав, що стало ся; а коли його повідомлено про розбійницький напад на доньку коменданта, виявив крайнє обуренє. Він закликав ґрафа Ф… перед себе. Висловивши йому насамперед коротку похвалу за його власний благородний поступок, при чім ґрафове лице обілляв густий румянець, він закінчив, що хоче дати наказ, аби розстріляно негідників, які сплямили царське імя; він велїв йому сказати, котрі то такі? Ґраф Ф… відповів якось плута-
