— Чи хотїли поспитати про що?
Він опер ся спокійно на палицї і крикнув:
— Що се за жінка лежить там?
— Хто є ся жінка?
— Так.
Хвилину надумувала ся і придивляла ся йому. Потім сказала:
— Здаєть ся вам може, що вже за довго лежить?
— Нї; що їй є?
— Що їй є? — повторила як гомін, а вітер віяв далї. Потім почала підходити до нього, але на віддаленє десятьох кроків пристанула знова і мірила його від стіп до голови.
— Що їй є? — почала знова. — А що-ж могло би бути?… Лежить…
— Хора?
— Нї…
— Чому-ж лежить у ліжку?
— Чому?
— Так.
Видно не мала охоти відповідати; дивила ся на нього все недовірчиво своїми водяно-синїми очами. Аж коли розказав їй, як увійшов до хати, і що приключило ся йому, випогодило ся її лице, вона приближила ся поволи до нього.
Була се тяжка, плечиста як хлоп жінка, з винищеним лицем, що визирало із під розчепленого кафтана. На руках двигала дитину. Був се великий, дуже грубий хлопець, з великими лицями, а з маленькими, зачервонїлими, напухлими очима, які прижмурював — видно, не
