на сама в укритю, за цьвітами у вікнї і дивила ся на нього з гордістю.
Коло сього сина кружляли всї її думки, навязували ся до нього і до його будуччини — навіть у снї не покидали її малої, тупої голови.
Все тїшила ся лише щастєм, яке стріне його, укладала власні, сьмілі пляни що-до його будуччини. А коли сторожила перед дверми, або виходила на мале узгірє за селом, відки можна було бачити цїлу околицю аж по залив і лїс — то тому лише, аби не спустити його анї на хвилину з очий і стежити безвпинно за кождим його кроком, бачити всьо, що приключить ся йому.
Коли Іван пішов останньої осенї на службу до війська, звернула увагу на наймолодшу доньку Мариянни, Трину, що служила у сусїда, якого поле межувало з полем війта.
Олена почала сейчас підозрівати, що Трина, як зрештою всї бідні сїльські дївчата — стараєть ся звабити Іванка. Се було її манїєю, що не давала їй нїколи спокою: всюди бачила, що засїдають ся на її Іванка і тих сїмнайцять соток корон, які мала крім хати і города і які позапихала в пятьох окремих книжочках щадницї у ріжні дїри і тайні криївки.
Сим разом її підозріня показали ся правдивими.
Одної ночі, коли не могла вснути по причинї болю в нозї, почула, що з другого боку вулицї відчинило ся вікно і чиїсь кроки віддаляли ся обережно.
