— Не можна увільнити ся від неї, як почне просити, аби її взяти із собою. Хотїла бачити передовсїм свою сестричку.
— Добре мала. Вона не бачила її нїколи передше? розумієть ся. Давно небога умерла?
Але коли Елисавета не відповідала, старий замовк. Потім піднїс у гору густі брови — дивив ся на неї хвилину допитливо, зажив нюх табаки і якби стрілила йому нараз нова гадка до голови, замітив:
— Так, так. Не по рожах то ходить ся. Чиодному здаєть ся, що могло би бути інакше. Але так є, як Ісус хоче. І рішучо так є найлїпше.
В сїй хвилинї хтось закликав з кладовища.
Старий перехрестив ся і йшов далї, кашляючи та спльовуючи, а Елисавета взяла мовчки дитину за руку і війшла між гроби.
Якийсь типовий Лїллєлюндець в родї Нїльса Нїлєна, низький, присадковатий, з грубим карком і червоним від горівки лицем — стояв в долинї та викидав землю, яку другий відгортав лопатою на обі сторонї.
Той другий, був се високий, худий, заспаний мужик, що сьміяв ся придурковато, коли лише старший розказував своїм грубим голосом який сьмішний анекдот. Коли Елисавета зближила ся, присїв на березї найблищого, готового гробу і дивив ся на чорний, беззубий череп, який той тримав у руках.
Коли і Елисавета присунула ся, дивили ся хвилину всї троє — потім глянули на себе у
