міг інспектор з цїлою сьвідомостю впевняти гостий, яких обводив по великім будинку, що устрій і цїлий розклад дня заведений тут послужив за взір всїм закладам для убогих у сусїднїх повітах.
Дивна однак річ — убогі сього повіту не уміли оцїнити як слїд палати, що тямила так ласкаво про їхню старість. Майже сама згадка »буди« викликувала переляк на лицї найбільшого навіть урвителя.
Розумієть ся і Стина Бедкер не признавала сеї чудової вентиляцийної системи та гарних архитектонїчних лїній. Коли заповіджено їй, що пришлють по неї, а потім коли вже справдї заїхав однокінний віз, аби перепровадити її, не можна було намовити її нїяким чином, аби сїла на нього, а коли хотїли всилувати її, забрала ся з такою енерґією до оборони, що на її крик збігли ся люди з цїлого села.
Зчинив ся страшний крик; пів вуличку заповнили цїкаві, що поназбігали ся зі всїх усюдів; серед накликовань, сьміху, гавкання псів, вереску вертаючої домів шкільної дїтвори, чути було Стину, що кляла і кричала як шалена.
Спорохнявілий тапчан, знищену скриню, та ріжні старі дрібницї — цїле її майно — видерто їй з бідою та викинено крізь вікно; через нього можна було бачити тепер, як бігала з грізним виглядом на лицї по порожній кімнатї.
Хоч у останнїх часах не було чимось незвичайним бачити Стину у такім станї. Давнїйше була се добродушна та працьовита жінка.
