В стайнї Поллє, немов здивований, звернув голову до нього. Семен спотикнув ся зі три рази, та нарештї забув лїхтар на стриху.
Раз лише сеї ночі притулила ся стрівожена Ганна до Семена, зрештою лежала тихо та в мовчаню — тримали ся за руку.
Порозуміли ся уже що до всього. Згодили ся на жінку, що має її заступати в хатї, Ганна розказала чоловікови, де всьо найде і як із чим має поводити ся.
Досьвіта звернула ся до нього та шепнула.
— Семене, спиш?
— Нї, Ганно.
— Я забула тобі сказати, що червоні панночки Евлялїї… ті нові… знаєш… лежать на верху в скринї… не дай їх прати в лугу… Затямиш собі?
— Затямлю, Ганно.
— Так, то вже нїщо більше.
Раннїм ранком запрягає Семен Полля до воза, яким мав відвезти Ганну до клїнїки.
Нанята жінка прийшла і почала пестити як мати Евлялїю, що стояла в кутику з пальцями в устах, та бачить ся, не розуміла, що дїєть ся.
Ганна, загорнена цїлком, у грубім вовнянім плащі, сидїла на кріслї посеред кімнати та водила докола очима, немов пращала ся зі всїм. Була цїлком спокійна і сильна до хвилї пращання з дитиною. Семен мусїв силоміцю відірвати її та занести на віз.
