з такою незвичайною пристрастю до грудий, що Семен зрозумів всьо.
Смерть…
Поволи, але безвпинно наближатиметь ся, аж забере її невідклично в страшну, понуру пітьму.
Хвилину по поворотї ходили як не свої, приголомшені ударом. Аж коли приспали Евлялїю і всьо докола притихло, сїли коло себе на лавці за столом і розмавляли спокійно.
Ганна розказала широко, точно всьо, що професор говорив їй про хоробу, її початок та дотеперішнїй хід; про дальший, а особливо про небезпеку не хотїв зразу нїщо говорити, але коли почала просити його, що хоче мати ясну та цїлковиту відповідь, дав їй нарештї порозуміти, що нема нїякої надїї; за кілька місяцїв буде її стан дуже імовірно майже нестерпимий. Замітив, що могла би піддати ся операциї в клїнїцї, а на нове її питанє заявив, що наслїдки після його гадки є дуже непевні.
Коли Ганна улекшила собі тим, що звірила ся Семенови, здавало ся їй, що вернув ся її спокій, а по кількох днях віднайшла звичайню певність себе. Нападала її лише деколи горячка працї, що гонила нею від досьвіта до пізньої ночі по хатї, до пивниць і на подру, хоч Ганна могла порушати ся з великим лише трудом. Зрозуміла, що тепер мусить забрати ся до роботи і не закладати рук, бо лишаєть ся їй мало часу. Тілько іще має роботи, коли хотїла би всьо лишити так, як гадала. Не позволила собі
