Другого дня Якоб зробив паштет у великій посудині і, вийнявши його з печі та прикрасивши квітками, зараз же одіслав ще теплим до столу. А сам одяг свою найкращу одежину й теж подався до їдальні. Коли він прийшов туди, дворецький саме розрізав паштет на скибки і, поклавши на дві срібні тарілочки, подав одну герцогу, а іншу його гостеві. Герцог одразу взяв до рота добрий кавалок паштету, проковтнув, заплющив очі від насолоди і вигукнув:
— Ах, ах, ах! Ну, це й справді король серед паштетів, зате ж і мій карлик — король серед кухарів! Правду я кажу, любий друже? — звернувся він до гостя.
Той узяв малесенький шматочок паштету, добре його розкуштував і в'їдливо посміхнувся.
— Страва зроблена добре,— відповів він, відсовуючи тарілку,— тільки, як я гадав, це не справжній «сюзерен».
Герцог насупив чоло від гніву та невдоволення і почервонів з сорому.
— Нікчемний собако! — люто вилаяв він карлика. — І ти наважився зробити таке своєму панові? Ти хочеш, щоб я покарав тебе за твої підлі витівки й відрубав твою величезну голову?
