далі, аж поки дійшов до п'ятисот, а тоді гукнув: «Стій!». Зараз же горщики були зняті з жару, і карлик запросив обер-кухмейстера покуштувати страву.
Один з кухарів звелів кухарчукові подати йому золотий ополоник, ополоснув його в проточній воді й простяг панові обер-кухмейстеру. Той підійшов до плити, зачерпнув ополоником трохи юшки, покуштував, заплющив очі, задоволено цмокнув язиком і аж тоді промовив:
— Чудово, побий мене Бог, чудово! Чи не покуштуєте й ви хоч з ложечку, пане доглядачу?
Доглядач палацу вклонився, взяв ополоник, сьорбнув з нього і теж був до краю вдоволений.
— Ви, шановний сніданковий кухарю, тямущий і вправний кулінар. Але, вибачайте, так чудово зварити ні датської юшки, ні гамбурзьких галушок ви не зможете!
Кухар покуштував і собі, тоді з великою пошаною потис Якобові руку і промовив:
— Карлику, ти великий мастак в нашім ділі. А травиця шлунковтіха й справді надає галушкам зовсім особливого смаку.
В цей час до кухні прийшов камердинер герцога і сказав, що