— Бий вас сила Божа! — закричав він, погрожуючи слугам величезним бичем. — Ви що це, мов собачня, зчинили тут гармидер? Чи ви не знаєте, що пан герцог іще спить?
Він змахнув бичем і не дуже делікатно оперезав ним декого із своїх підлеглих.
— Ой паночку, — закричали ті, — та ви погляньте, до нас прийшов карлик, такий кумедний карлик, якого ви ще зроду не бачили!
Глянувши на Якоба, доглядач насилу стримався, щоб не зареготати на все горло і не похитнути цим свого авторитету в очах усієї челяді. Він порозганяв бичем натовп, завів карлика в палац і спитав, чого той прийшов. Коли він почув, що Якоб хоче доступитися до обер-кухмейстера, то перепинив його.
— Ти, мабуть, помиляєшся, синочку, тобі треба до мене, до обер-гофмейстера, що доглядає за всім герцогським палацом. Адже ти хочеш стати лейб-карликом при герцогу, так?
— Ні, пане,— відповів Якоб,— я кухар і добре тямлю в усяких найделікатніших стравах. То зробіть ласку, дозвольте мені бачити обер-кухмейстера, може, я йому знадоблюся.
— Кожному своя воля, малий чоловіче! А все-таки нерозсудливий ти хлопець, коли хочеш на кухню. Та в лейб? кар ликах ти нічогісінько не робитимеш, будеш собі байдикувати, маючи досхочу їсти й пити, ще й одежу гарну. А проте побачимо. Навряд щоб ти був такий мастак, аби стати герцоговим кухарем, а для кухарчука ти надто гарний.
І, взявши Якоба за руку, доглядач повів його в покої обер-кухмейстера.
— Ласкавий пане,— промовив карлик і так низенько вклонився, що аж черкнув носом об килим на підлозі,— чи не треба вам тямущого кухаря?
Обер-кухмейстер оглянув Якоба з голови до ніг, потім зареготав так, що стіни задрижали:
— Так ти кухар? Невже ти гадаєш, що в нас такі низенькі плити? Та ти ж до жодної з них не дістанеш, навіть коли зіпнешся навшиньки і витягнеш голову з плечей. Ех, хлопче, хлопче! Той, хто послав тебе сюди найматися кухарем, просто поглузував з тебе! — І обер-кухмейстер знову весело зареготав, а разом з ним реготали і доглядач палацу, і всі слуги, що були в покої.
Та Якоб не збентежився.
— Ось не пошкодуйте лишень одного-двох яєчок, трохи сиропу чи вина, кількох жменьок борошна та приправ,— сказав він,— і дозвольте мені приготувати вам яку схочете їжу. Дайте все, що для того треба — і на ваших очах буде все зроблено, і ви тоді скажете: «Так, це справжній кухар!»
Якоб поблискував своїми малими оченятами, його довгий ніс
