Цю сторінку схвалено
БЕРТА.
Я хочу до тата.
ГЕНШЕЛЬ.
Та-ж ти у мами. Мама добра. — Я дуже радий, що ми маємо її тут у себе; се був вже найвищий час. Бо пізнїйше мусїв би я її шукати на кладовищи.
ГЕНШЛЕВА.
Не все так зле, як ти говориш.
ГЕНШЕЛЬ
здивований, все-ж таки лагідно.
Що-ж то знова?
Хвиля мовчаня.
ВАЛЬТЕР.
Бувайте здорові, я забираю ся.
ГЕНШЕЛЬ.
Ну, пожди-но, випємо іще шклянку ґроґу.
ГЕНШЛЕВА.
Ба-ба, коби був лише рум в хатї.
ГЕНШЕЛЬ.
Можеш принести від Вермельскірхів.
ГЕНШЛЕВА.
Я не хочу мати з тими людьми нїчого до дїла.
ВАЛЬТЕР.
Нї, нї, я мушу домів. Не маю часу. Маю їхати іще пів години.
До Ганни.
Не бій ся, не буду сидїти тобі на карку.
