Цю сторінку схвалено
ГЕНШЕЛЬ.
Вже знова зачинаєть ся мордівня: День-у-день, що раня треба їздити тим старим омнїбусом до Фрайбурґа та перевозити хорих людий через гору.
ГАННА.
Ви працюєте самі за богато. Старий Гауфе став ся вже за повільний. Не може дати собі більше ради, то я відправила би його.
ГЕНШЕЛЬ
встає, підходить до вікна.
Остогидла мінї вже ся фірманка. Промене, се мусить вже раз скінчити ся. Я немаю нїчого проти сього. Нинї чи завтра, то мінї байдуже. Конї пішлю до гицля, віз скажу порубати на паливо. Сам вишукаю собі малий, міцний стричок. — — — — Піду на хвилину до Зібенгара.
ГАННА.
Я маю сказати вам щось також.
ГЕНШЕЛЬ.
Ну, що-ж такого, га?
ГАННА.
Не легко мінї се сказати, бачите.
Плаксивим голосом.
Але брат потрібує мене тепер дуже.
Реве.
Мушу вже відійти.
ГЕНШЕЛЬ,
крайно приголомшений.
Що тобі прийшло до голови… Ет, не виїзди мінї з такими річами.
