Цю сторінку схвалено
ГАННА.
Все дурниця! Я погадала собі се від разу.
ВЕРМЕЛЬСКІРХ
кланяєть ся їй низько.
Кождий може думати, що собі хоче. До побаченя!
Відходить.
ГАННА
сама, пере завзято.
Коби то Геншель не був, лише такий дурний!
В горі з надвору клякає при вікнї купець Фабіґ та заглядає до середини.
ФАБІҐ.
Добрий-день, молодице! — Як вам ведеть ся, що чувати?
ГАННА.
Що-ж ви знов за один?
ФАБІҐ.
Ну: Фабіґ з Квальсдорфу. Ви мене не пізнаєте? Приношу вам привіт від батька. Казав вам також сказати… чи може лїпше війти до середини?
ГАННА.
Добре! Я догадую ся вже; він хоче знов гроший; але я сама не маю нїчого.
ФАБІҐ.
Та я казав йому се, але він не хотїв вірити. Ви самі молодице?
ГАННА.
Або що?
