Цю сторінку схвалено
Не знаю, що йому стало ся! Вертаю вчера домів — я набрав камяного вугля там в копальнї. Викладаю конї, веду в стайню — і так в одній хвилинї паде на землю, та бє докола себе ногами.
Кладе батіг в кутї та вішає шапку на кілку.
ГАННА
приходить знова та забираєть ся до своєї давної роботи, але знати по нїй, що лиха.
ГЕНШЕЛЬ.
Дївко, засьвіти но!
ГАННА.
Геть всьо нараз!
ГЕНШЕЛЬ
гасить лїхтарню та вішає її.
А Господь милостивий знає, що то має бути: тут хорує мінї жінка, тут паде мінї кінь. Так якось, як би всьо завзяло ся на мене. — Я купив його ва Різдво від Ґотфрида Вальтера; дві недїлї, та вже храмає. Двістї талярів вивалив.
ГЕНШЛЕВА.
Паде дощ на дворі?
ГЕНШЕЛЬ
мимоходом.
Паде, мамо. — І то рідний шурин так обдурив мене…
Сїдає на лавку коло печі.
ГАННА
засьвітила лоєву сьвічку у бляшанім лїхтарі так кладе її на стіл.
