Цю сторінку схвалено
ГЕНШЕЛЬ
кладе свою лїву руку на його рамя.
Тут лишиш ся. Розумієш?!
ВАЛЬТЕР.
Чого-ж іще хочеш від мене?
ГЕНШЕЛЬ.
Вже дізнаєш ся. Лишиш ся, кажу лише.
До Франї.
Йди до мене, най прийде сюда моя жінка.
Франя виходить.
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Але-ж милий пане Геншель, Господа ради, не робіть мінї тут нїякого скандалу. Ви наведете на мене полїцию, я…
ГЕНШЕЛЬ
вибухає дикою лютю, синьо-червоний на лицї.
Радше побю вас усїх на смерть — ! Або Ганна мусить прийти сюда на се місце — — —
ВАЛЬТЕР
непорадно, збентежений.
Вільгельм, Вільгельм, не роби дурниць! Я-ж не хотїв нїчого такого сказати. Справдї, що нї! — Зрештою люди плетуть лише самі брехнї.
ГІЛЬДЕБРАНТ.
Вільгельм, таж ти добрий чоловяга! Прийди вже раз знова до розуму! Як ти виглядаєш, га? Май-же розум! Та-ж ти аж ревів. — Що се такого з тобою? — Всї мусїли се чути у цїлій хатї.
