Коли він є вдоволений, що-ж се мене обходить! Але що мої кости вже нинї тверді то він повинен знати, відки се взяло ся. З лїниства се не прийшло. А коли він має нинї повну скриню гроший, то богато є там і моєї кервавицї.
Я пригадую собі добре, що ви служили іще у батька Вільгельма Геншля.
Розумієть ся! Не інакше. А Вільгельма коний дозирав я яких вісїмнацять років. Запрягав їх, випрягав, їздив ними як лїто так зима. Їздив до Фрайбурґа, їздив до Бреслав, аж до Бромберґа мусїв я гнати. Чи одну милу нічку я мусїв переспати на возї. Повідморожував собі вуха та руки, на обох ногах маю від морозу такі ґулї як грушки. А тепер він прогнав мене, тепер я можу забирати ся.
Се всьо рука Геншлевої. Він сам є добрий чоловік.
Чого дав опутати ся бабі! Побачить, як він вийде із нею. Не міг вже діждати ся. Ледви небіжка троха застигла, а він вже полетїв робити друге весїлє.
Її-ж не знав нїхто добре.
