Підчас світової війни обі воюючі сторони старалися приєднати собі Румунію. Вона довго хиталася та вкінци виступила в серпні 1916 по стороні Антанти й Росії. Француські впливи (Румунія старається бути культурною філією Франції на сході) — були сильніщі як німецькі, Семигород і Буковина були вартніщі як частина Бесарабії чи навіть ціла. Правда, Румунію сильно побито, одначе нездарність української Центральної Ради дозволила Німеччині уже в першій воловині 1918 р., мирячись з Румунією, від ступити й цілу Бесарабію. При кінці- ж 1918 р. прийшов розвал центральних держав і Румунія дістала на парижських конференціях і Семигород і примежні кусні Угорщини і румунську часть Буковини.
Тим робом за одним замахом й малим коштом румунський нарід осягнув свою національну ціль: зєдинення всіх націо нально-румунських земель в одній національній державі (300.000 км², простору 15,800,000 населення.
Та цей величезний — майже несподіваний успіх закрутив голову румунським державним мужам. Показалося це дуже ярко у від ношенню Румунії до української справи взагалі й до галицької зосібна.
Українська справа це для Румунії річ не аби якої ваги. Дотепер тісно було Румунії між Австроугорщиною й Росією. Та вона могла, зручно
