ВІД РЕДАКТОРА ВИДАННЯ І АВТОРА СТАТЕЙ ТА КОМЕНТАРЯ
Галицько-Волинський літопис (ГВЛ), поза сумнівом, належить до невеликого числа найвідоміших і найвартісніших пам'яток давньоруської літератури й історіографії ХІ - ХІІІ ст. Його видатні літературно-художні якості відзначалися багатьма дослідниками. Як історичне джерело, що висвітлює події свого часу, цей літопис не має собі рівних - ні за багатством фактичної інформації, ні за рівнем тлумачення подій,явищ,характеристик персонажів, суспільно-політичних процесів у Галицько-Волинськії і Південній Русі. Зрозуміло тому, що він перебуває в полі пильної уваги істориків і філологів. Проте, попри зусилля кількох поколінь дослідників, ГВЛ все ще залишається багато в чому не ясним і не зрозумілим. Мається на увазі його структура, джерела, жанрові та ідейні характеристики. Відсутність хронологічної сітки, звичайного для традиційних літописів поділу тексту на щорічні статті (наявна в Іпатіївському списку хронологічна сітка з'явилася набагато пізніше складання ГВЛ, десь у ХV СТ., і є неправильною), унікальність більшості свідчень - усе це робить ГВЛ твором, важко доступним навіть вузькому колу істориків-професіоналів, не кажучи вже про широкий загал аматорів давньоруської старовини. Потреба в коментованих виданнях основних давньоруських літописів - "Повісті временних літ", Київського ХІІ ст., Лаврентіївського ХІ-ХІІІ ст., Новгородського першого старшого і молодшого ізводів, Галицько-Волинського ще й сьогодні - на початку ХХІ ст. - є вельми значною. Задоволення цієї потреби стало особливо нагальним завданням науковців в останній час. Бо якщо раніше давньоруська історія і культура були справою лише вузького кола фахівців - істориків, котрі володіли необхідною підготовкою в галузі літописознавства і різних потрібних для досліджень допоміжних дисциплін (історичних хронології й метрології, палеографії, дипломатики тощо), то в наші дні у цій області працюють і не досить обізнані в тонкощах літописання вчені суміжних спеціальностей, насамперед археологи й етнологи, а також багато дилетантів, що взагалі не мають достатніх історичних та джерелознавчих знань. Літописи все частіше використовуються суто споживацьки - для видобування фактів, імен та ін. При цьому нефахівці звичайно не турбуються про з'ясування походження й складу того чи іншого запису, його тлумалення, ступеня автентичності тощо, нарешті - джерельної вартісності літопису. Вони не роблять різниці між древніми авторитетними літописами, названими вище, й численими пізніми (XVI-XVII ст.), походження давньоруських звісток в яких часом сумнівне, а їхні корені - загадкові. У всьому світі в останні десятиліття розгорнулася праця над підготовкою до друку коментованих джерел. Провадиться вона й в східнослов'янських країнах. Достатньо назвати фундаментальні видання твору Константина Багрянородного "Про управління імперією" або кількох томів ісландських саг; усі вони сумлінно виконані нашими московськими колегами. Але давно вже не робилося спроб видати коментовану публікацію пам'ятки літописання. У зв'язку з цим більше десяти років тому у мене виникла думка підготувати видання ГВЛ, в якому б містились його текст, науково зважений переклад на українську мову й докладний науковий, дослідницького типу, коментар, що відповідав би сучасним вимогам історичної та філологічної наук. У вітчизняній науці існує лише одне коментоване видання літопису - підготовлена переважно Д.С. Лихачовим і видана 1950р. двотомна "Повість временних літ" ( нещодавно знову побачила світ за сприяння історика М.Б. Свєрдлова). Праця виконана філологом, і тому коментар "Повісті" має здебільшого літературознавчий характер, хоча ним активно користувалися і користуються історики впродовж останніх п'ятдесяти літ: труд ученого витримав перевірку часом.
