князя Всеволода Юрійовича Велике Гніздо. Юрій народився 1189 р., був забитий монголо-татарами у битві на р. Ситі 4.031238 р. (Лавр. Стб. 408, 465; Baumgarten, Таbl. X, 6. Р. 45). Про яке весілля йдеться в наведеному фрагменті, не ясно. Сам Юрій Всеволодич був одружений 1211 р. з дочкою чернігівського князя Всеволода Чермного Агафією, котра загинула під час здобуття ордами Батия Володимира-на-Клязьмі 7.02.1238 р. (Лавр. Стб. 435, 463, 518).
Прислаша галичане, рекуще, яко: “Судиславь шелъ есть в Понизье, а королевичь в Галичи осталъ, а пойди борже” (653) З цього моменту, що датується кінцем зими — ранньою весною 1230 р. (бо під час Данилової кампанії скрес лід на Дністрі), починається етап інтенсивних змагань Романовичів за Галич і Галицьку землю з Угорщиною і ворожою їм та союзною уграм могутньою боярською партією. Крім того, бояри користалися з допомоги маріонеткових князів, яких запрошували на стіл: Олександра белзького, а далі Ростислава чернігівського. Данило і Василько у цій запеклій і виснажливій боротьбі спиралися на союзне їм, хай і нечисленне і не дуже вже сильне, прихильне до них галицьке боярство і, головне, як свідчить розвиток подій, їхніми вірними союзниками були бюргери Галича: реміснича й купецька верхівка, за якою йшла міська людність. Так було і в інших містах Галицької землі, жителі яких були кревно зацікавлені в скиненні угорського ярма і припиненні боярської сваволі й насильств. Наведений короткий фрагмент джерела наочно свідчить про розстановку сил у самому Галичі: королевич царював, а справами вершив глава проугорської боярської партії Судислав, якого навіть ворожий йому галицький літописець називає Великим, певно, враховуючи його політичну, військову й грошову потугу. Данило ви¬явив себе в цій ситуації вправним полководцем — він послав військо на чолі з своїм кращим воеводою Дем’яном проти Судислава, а сам на чолі кінної, мабуть, дружини кинувся до Галича.
Данилъ же взя дворъ Судиславль... (654). Загнавши Судислава до Галича і обложивши місто, старший Романович захопив “двір” великого боярина, — судячи з того, що там виявилося, то був не просто двір, а укріплений замок, готовий до того, щоб витримати тривалу облогу. У розповіді про події весни 1238 р. автор Повісті про повернення Данилом галицького стола активно продовжив головну ідейну лінію свого твору — засудження зрадливого й бунтівного боярства, що перешкоджало об’єднанню Галичини з Волинню й відновленню Галицько-Волинського великого князівства. Галицький книжник прагне досягти своєї мети різними засобами. Ось ватажок ворожого Романовичам боярства Судислав “нє стєрпѣ прєдъ Деміаномъ, но побѣжє в Галичь” (654), — отже, виявив боягузливість; а ось Данило захопив двір Судислава — “яко же вино, и овоща, и кърьма, и къпій, [и] стрѣлъ, пристраньно видѣти” (654), — викривально пише книжник. Бо подібне багатство і особливо запаси зброї личили лише князеві, а не бояринові, та ще й “мятєжничю земли”, як назве його згодом автор цієї Повісті (Котляр. Літопис. С. 46). Далі Данило розпочав підготовку до штурму стольного града Галицької землі.
Прійдє жє Демьянь съ всѣми бояры галицкыми, съ Мирославомъ и съ Володиславомъ и съ многыми бояры галицкыми (654). Хоча Мирослав, близька до Данила й вірна йому людина, був
