Ставрос росплющив очі, оглянувся по порожній кімнаті і застогнав. Він попробував підвестися, але це спричинило йому біль і він не міг цього зробити. Йому вдалося тільки перевернутись на другий бік, і він ізнов заплющив очі. Але писк із колиски, що стояла коло його ліжка, розбудив його знов. З великим зусиллям він повернувся знов на другий бік, витягнув руку і поколисав дитину. Але скоро це його втомило і він узяв руку назад. Дитина плакала чим-раз голосніше; Ставрос звичайно по сонцю пізнавав час, але сьогодня не мав цеї прикмети, бо воно не світило, на долівку не падав його промінь, по якому можна бувало взнати години дня. І сьогодня, так само як і що дня за тих три місяці, що він уже лежав у постелі, здалося йому, що вже цілий рік минув од того раннього ранку, коли його жінка, давши йому, хворому, шклянку молока і нагодувавши та заколисавши дитину, вийшла з дому і зачинила за собою оці двері.
Нарешті відчинилися двері. Холодний вітер з дощем дмухнув у хату, аж хворий затремтів із холоду.
