Вона принесла її до дому, сіла коло Ставроса і вони обоє їли мовчки, навіть не дивлючись одно на одного. Попоївши Стелія почала збіратися знов на роботу. Він спитав її:
— А випити не принесла ти нічого? Він тобі нічого не дав?
Вона вийшла з хати, не давши ніякої відповіді.
Коли ввечорі вона вернулася до дому, він стогнаві кляв і кашляв. Цілу ніч він їй не дав цим спати. На цю ніч Антін не прийшов.
На другий день Стелія випросила собі й чоловікові обід у сусід. На третій день пішла до жінки господаря фабрики і принесла від неї Ставросові не тільки обід, але й пляшку горілки. Ставрос видер їй пляшку з рук, а на їжу й не подивився. Він тільки до горілки й мав охоту: ця отрута вже проникла наскрізь його тіло, його кров. Він схуд і висох, як кістяк, покритий жовтою шкурою; очі йому глибоко позападали, голова ледве держалася на тонкій шиї і тіло його наболіло; від лежні він повилежував собі рани на боках, а за останніх часів уже й лежати не міг, бо тоді гірше душив його кашель. Стелія вже боялася й дивитись на нього, а коли бралася помогти йому сісти або перевернутись на другий бік, то здавалось їй, що він от-от розсипеться в її руках. У грудях йому клекотіло, як у казані, і всякі пищики грали та свистіли, а як нападав його кашель,
