Вона тільки взяла від його те, що він приніс їжи, накрила стіл і всі троє сіли обідати.
Так було краще, на її думку. Коли він, її чоловік, хотів того, то на що-ж вона мала йому впоперек ставати? І коли Антін приходив з пляшкою та з їжою, яку він завжди при ній приносив, то Ставрос ставав веселий і був йому радий. Той і почав ходити чим-раз частіше. Ввечорі він иноді приносив вина і тоді вони пили всі троє. Одної ночі, коли на дворі йшов сильний дощ, Ставрос заплющив очі і не дивився, як вона балакала з Антоном, сидячи перед огнем у печі. Коли Ставрос зовсім уснув, вона постелила Антонові рядно на припічку, а сама лягла долі коло колиски, закривши вогонь у печі і погасивши світло. І з того часу часто вже ночував у них Антін на припічку, хоч навіть і добра погода бувала на дворі; тільки дуже перешкоджав йому Ставрос, що стогнав, кашляв і кляв усю ніч. Йому тепер було значно погіршало. Коли Стелія спитала лікаря, чи може видужати її чоловік, він тільки зрушував плечима. А як сказала вона йому, що вже не має грошей, щоби платити йому, то він і зовсім перестав ходити.
Але Ставрос конче домогався, щоби лікарь одвідував його, і раз-у-раз докучав жінці тим бажанням.
— Ти хочеш, щоб я вмер, бо тоді зійдешся з другим, — докоряв він.
