Сторінка:В. Липинський як ідеолог і політик (1931).djvu/50

Ця сторінка вичитана

І лиш на цім тлі зрозумілим нам стає гіркий траґізм перестороги Сина Божого:

„Не кожен, хто вигукує: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне!“


Але тоді, коли Син Божий, своїм власним учеником проданий, иншими учениками покинений, ворогами зневажений, осміяний і катований умер на хресті за Правду Божу, тоді на захист цієї Правди виступив колишній ворог і противник науки Христової, Савел — Св. Апостол Павло, — один з найвизначнійших орґанізаторів Християнської Церкви.

Виступив не тому, що знав, а тому, що перейнявся святою вірою, тому, що серце його спалахнуло гарячою любовю до зневаженої, забитої фарисеями Правди…


Знаю, що й тут святобожні фарисеї знов битимуть себе в порожні груди й вигукуватимуть — одні до православних, а другі — до греко й римокатоликів: дивіться, якого блюзнірства допустився той нахабний Скоропис, він прирівнює УСХД до Церкви Христової, Раду Присяжних, а в тім, значить, і себе, до Святих Апостолів…

Лицеміри!…

Не блюзнірство, гордість чи зарозумілість руководять мною, а болюче, гаряче бажання уяснити собі і всім гетьманцям причини застою, кволости нашого руху, бажання скріпити нашу віру; що зможемо, будемо в силі здійснити взяте на себе добровільно безмірно важке, як на наші сили, велитенське завдання:

здвигнення Трудової Монархії на Україні, зорґанізовання Суверенної Великої Української Держави.

Ясно-ж бо кожній чесній людині, шо це, як на наші слабі сили, велитенське завдання є малим дрібним людським почином в порівнанні з неземними завданнями Церкви Божої, „Царства не от міра сего“, почином, які за час двохтисячлітнього істнування Церкви Христової сотні разів здіймалися й вирішувалися позитивно або неґативно в міру внутрішньої сили тих, хто за них брався, в міру глибини й горячости віри їх в те, що вони Правді служать.

І коли УСХД своє державницьке чисто земне діло веде й вестиме згідно з приписами віри християнської та за благо-