ними аксесуарами: „представництва волі сорока чи що найменше 30.000.000“ нашого народу, десятків тисяч орґанізацій і т. п.
Ми вірили й плекали надію, що до нас, які нікому ніяких благ не обіцяли, а навпаки, од тих, хто до нас хотів пристати, вимагали карности, послуху, а в теорії… й жертви, — що до нас ні карєристи, ні слабодухи не пристануть, що ми згуртуємо дійсну духову еліту нашої еміґрації, нашої нації…
Ми вірили, що любов, плекання й підняття авторитативного принціпу, вияснення й піднесення кардинального значіння для нашої державницької системи, плекання її первісного складового елєменту — сімї, інституції, освяченої християнською реліґією, і т. д. зміцнить відпорну силу членів наших орґанізацій, насталить їх волю й допоможе так високо піднятися духовно, що їм удасться зберегти себе морально й волево здоровими, чинними, споєними глибокою вірою й гарячою любовю до нашої справи аж до дня, коли та віра й любов перетворяться в жертву за для загального добра, в чин героїчний.
Провід і приклад цьому мала дати Рада Присяжних Українського Союзу Хліборобів Державників, в якій головував, мав проводити в життя й плекати оту любов і взаїмне довірря — творець нашої ідеології, покійний В. Липинський.
І траґедією покійника, як і всіх нас, орґанізованих гетьманців, став той сумний факт, що тяжка недуга так підточила сили його, цього „пророка“ гетьманської ідеології, що він від пари літ вже став нездібним не лиш до проводу справами нашого Союзу, але і взагалі до нормальної участи в нашій буденній орґанізаційній праці…
Історія знає мало пророків, які самі потрафили перетворити натхненне слово своє у конкретне живе діло.
Навіть найбільший моральний здвиг, який зазнало людство за тисячеліття свого освідомленого істнування, — реліґія християнська, — проголошена нам самим Сином Божим, не могла обмежитися одною моральною силою своєю, своїм божеським походженням. І цей чисто моральний здвиг потрібував жертвеної й карної орґанізації, побудованої як на любови, так і на визнанні непреложности авторитету й залізній дисціпліні, щоби стати міцніщою од криці, якої-б і „врата адові“ подолати не змогли.
