Сторінка:В. Липинський як ідеолог і політик (1931).djvu/47

Ця сторінка вичитана

Гетьманський Уряд робив, що було в його силах, для погамовання анархії, створення державного апарату; Винниченки і Кo — все, щоб анархію поширити далі, державний апарат дезорґанізувати, авторитет Гетьманської Влади дискредитувати.

Золотий ріг щастя не вдержали ми в руках наших…

І Доля одвернулася од нас…

Ось вже другий десяток літ тиняємося ми по світу, як якісь парії, не знаходячи ніде ані притулку, ні признання…


Еміґрація є великим нещастям, бо людина, вирвана з рідного оточення, мусить переболіти багато, точнісенько так само, як та рослина, яку з коренем вирвуть з рідного ґрунту й перенесуть на инше місце. Треба довшого часу, треба рослину поливати й дбайливо плекати, щоби вона пустила коріння в новому ґрунті, зрослася з ним.

Політична-ж еміґрація для кожного такого еміґранта особисто є нещастям сугубим. Бо, коли звичайний еміґрант згідно з законами природи добровільно іде на те, щоби зростися з новим ґрунтом, добровільно пристосовується до нових обставин свого життя, то еміґрант політичний іде проти законів природи: він, вирваний з рідного оточення, не хоче зростися з новим окруженням, свідомо не визнає, не хоче визнати болючого суворого факту й силою своєї волі, силою Духа бореться з фізіологічними законами людської натури, — підпорядковує свойому Духу, Ідеї своє фізичне Я.

А дійсність, нове окруження, од яких еміґрант одхрещується й борониться, все одно тисячами ниток обсотує його, втягає в себе, впливає на його тіло і дух, ослаблює або ломить волю, мучить, калічить, або й цілком нищить.

Звідси походить більшість траґедій еміґрантських, звідси так багато хорих тілом і духом серед них, цим пояснюється те, що серед політичної еміґрації так мало зберігається цілих нормальних людей, що таких мусимо рахувати щасливими винятками, а як за правило мусимо признати, що поняття політичної еміґрації є майже синонімом деморалізації.


Серед української політичної еміґрації виріжнялися ми, гетьманці, тим, що, проголошуючи високі жертвенні кличі з суворими вимогами в першу чергу до нас самих, не робили звичайної „еміґрантської політики“, ніде не виступали з її незмін-