традиції і творити політичну орґанізацію, котра мусила цю ще неясно виявлену навіть Липинським інтуіцію в життя перевести.
По суті це було найбільшою помилкою Липинського і найбільшою шкодою для ідеї, котру можна було їй заподіяти…
Ще в 1920 році я звертав його увагу на те, що навіть Платон, цей найбільший з ідеологів, котрі досі жили на землі — лише скомпромітував себе, свою ідею і „тирана“, котрого він примусив своїм моральним впливом спробувати цю ідею в життя перевести.
До творення концепцій і їх переведення потрібні люде зовсім одмінного типу, потрібні инші методи і змішувати їх — значить шкодити обом сторонам праці…
„ … Робити з апостолів практичних провідників політичного життя — це значило-б або примушувати їх стати шарлатанами, або заводити найгіршу тиранію, яку можна собі уявити.“…
„На становище Гетьмана дивлюсь инакше.
По суті Гетьман єсть антиподом Липинського в багатьох відношеннях.
Він один з нас усіх мав чуття реальности, бажання і сміливість робити те, що вважав потрібним у відповідний час, те, чого ні один з нас — не виключаючи Липинського — не мав.
Ми надумались до Гетьманства після того, як його самі — активно чи пасивно — розвалили.
Скоропадського привів до Гетьманства врожденний інстинкт, більше ніж які теоретичні міркування, і цей самий інстинкт тримає його при українстві в той час, коли, здається, все пропало, все розвалено і коли логічного плану для зміни сітуації не видно. Мені боляче, що Липинський свідомо, чи під впливом роздратовання змішує цей творчий інстинкт, котрий дається лише вибраним людям раз на десятки, або сотки літ і без котрого нації і держави повстати не можуть — з політичним оппортунізмом раціоналістичного характеру.
Гетьман не був і не є політичним ідеолоґом…
Він був і єсть активним діячем, що має здібність відчути час і що має здібність сконцентрувати і зреалізувати стіхійні — часом неусвідомлені, але реальні, орґанічні вимоги мас…
З Гетьманської України, — яка-б вона не була — перехід до „Трудової Монархії“ легший і більш можливий, ніж од демократії, або комунізму.
Ті, хто думає инакше, мусили-б піти на Україну і пробувати вести працю серед комуністичних верхів…“.
Берлін, 15.ІХ.1931.
С. Шемет.
