мію. Але вважаю, що для нас було-б меньшим нещастям припинити на якийсь час всяку роботу, а заховати внутрішню єдність і спайку нашої орґанізації, чим робити щось коштом цієї внутрішньої єдности. І тому ніщо мене так не болить, як те, коли я бачу, що ця єдність наша ослаблюється“. І пізніше не раз, коли констатував слабий поступ наперед нашої праці, або не знаходив задовольняючого його розрішення якоїсь внутрішньої кризи, виступає Липинський з проектами згорнути всю роботу, розпустити всі орґанізації і т. д. Одначе предложення ці співчуття в Раді Присяжних не зустрічали. Загальне переконання було таке, що треба йти до кінця не дивлячись на неудачи і кризи.
На початку цього 15-го зшитку читач знайде статью члена Ради Присяжних У. С. X. Д. — М. М. Тимофієва: „Памяти Вячеслава Липинського“. Автор говорить про „велитенську постать Липинського“, про те, що Липинський — „творець великої Ідеї, і це єсть щастя нашої нації, що вона його породила“. І далі автор каже: „я зовсім не хочу спричинитися до створення культу Липинського. Ні дух його, ні наша нація такого культу не потребує“. Передрук цеї статті з американського часопису „Січ“ в цім зшитку говорить про те, що всі ми поділяємо думки М. М. Тимофієва про Вячеслава Липинського. В своїй статті, я не займався глоріфікацією Липинського, не виставляв перед читачем самим тільки успіхів, самих заслуг покійного, але згадав про все, що разом з Липинським довелося передумати, перетерпіти, пережити і робити при нашій спільній громадській праці.
Повага до імени Липинського потрібує одвертої правди.
Свою статтю закінчу словами знову таки М. М. Тимофієва, взятими за його згодою з листа його до мене. В цім листі (з дня 5.ІХ.1930) М. М. Тимофієв дає надзвичайно майстерні і на мою думку правдиві характеристики двох людей, які в Гетьманськім Рухові займають два перших місця — Гетьман Павло Скоропадський і Вячеслав Липинський. Ось ці характеристики.
„ … Липинський, пише М. М. Тимофієв, почав творити концепцію „Трудової Монархії“.
По своєму замислу ця ідея, хоч і виявлена та убрана Липинським в національно-українських формах, єсть, або може бути універсальною ідеєю, рівною по своєму значінню з ідеєю Руссо для 18–19 віків і Маркса для віків 19–20.
Липинський формуліровки своєї не закінчив… Він лише накреслив її і одійшов творити легенду української монархичної
