зом з тим міг недопустити до московського втручання у внутрішні українські справи.
В березні 1926 року Липинський виступив з ініціятивою орґанізованої участи гетьманців у так званому „Зарубежномъ Съѣздѣ“ всеросійської еміґрації, що саме тоді підготовлювався. (Лист Липинського з дня 13. III. 1926). Я відповів, що ставлюся негативно до проекту нашої участи в тім зїзді. Одержав грізну відповідь: „не маєте права писати мені: „на зїзді (Зарубежномъ) ми, як українці, брати участи не можемо“, бо я у відношенню до Вас в иншому становищу ніж Я–ш …
Гетьманці участи в „Зарубежномъ Съѣздѣ“ не взяли.
В листі з дня 4. X. 1922 Липинський дає свій загальний погляд на можливі шляхи, боротьби за Україну:
„ … повторюю свою стару думку: наш шлях на Україну не йде з півдня, а з півночи. Не можна починати будову держави з місця, де ця будова має кінчатися. А опановання півднем — берегом Чорного Моря — це власне кінець, а не початок нашого будівництва. Коли ми розпочинаєм свою акцію з півдня — ми попадаєм зразу в таку купу ріжних конфліктів, що ми з неї не виберемось. Тому в розумінню військової зовнішньої акції я піддержую свій литовський проект, а в смислі акції внутрішньої: повільне проникання в окуповану большевиками територію для підготовки „ячеєк“. Але одне і друге вимагає перш за все підготовки кадрів орґанізованих, що, на жаль, йде у нас досить мляво. Без залізної орґанізації, яка могла би сама справитись з українським хамом-руїнником, всі розмови про державність українську — це фантастичні мрії. Отже дальша орґанізація кадрів, акція з півночи і з середини, та борони Боже нас від всяких південних авантюр“.
Думки ці про північний напрям акції мимоволі викликали у мене історичні паралелі. Косцюшко і Пілсудський виховували свої кадри не там, де їх держава починалася і навіть часто не там, де вона кінчалася: в Північній Америці, в Японії, на всіх фронтах світової війни. Воєвода Кисіль в XVII-ім віці тримався мабуть погляду про доцільність північного напрямку, а Хмельницький в супереч погляду Липинського оперся якраз на південний кінець тодішньої української території…
В тяжкі моменти, особливо в моменти внутрішніх кризисів Липинський виступав з предложенням перевести рух на становище — „консервації“. „Всю траґічність нашого сучасного становища, писав він мені при кінці 1922 року, також розу-
