нув вже в грудні 1929 року після того, як Липинський відійшов від діл, передавши головування в Раді Присяжних Пану Гетьману. На цім моменті мусить обірватися і мій опис орґанізаційної діяльности Липинського, бо на початку цієї статті обіцяв я подати матеріяли тільки з доби моєї співпраці з покійним.
Цей опис фактів і випадків з часів моєї з Липинським спільної громадської праці хочу доповнити даними, взятими з нашого ділового листування, які характеризують погляди Липинського на чергові питання практичної політики.
Липинський розумів і підкреслював рішаюче значіння орґанізованої сили для реалізації суспільної ідеї, хоч сам Липинський був теоретиком і романтиком-ідеалистом, часто помилявся в людях, був людиною чуття, пориву, а не холодного розрахунку, не мав необхідної для практичного політичного діяча витримки. В листі до мене з дня 4-го жовтня писав він мені таке: „думаю, що ідеольоґічна праця без орґанізаційної нічого не варта. Ідеольоґій українських було вже дуже багато, і всі вони пішли мишам на поживу тому, що не було кому ці ідеольоґії реалізувати, впроваджувати в життя. Отже і тепер не варто абсолютно писати, коли нема кому цього написаного реалізувати. Тому заховання нашої орґанізації вважаю кардинальною для нас справою і тому хочу в цій справі прийняти посильну участь“.
Липинського все непокоїли прояви кожної політичної акції, яка на перше вражіння могла мати конкуруюче для нас значіння. Відірваний від безпосередньої участи в політичнім життю він часто переоцінював значіння навіть незначних фактів. Непокоїла Липинського навіть така несеріозна, бутафорська акція, якою була орґанізація „Вільного Козацтва“ в Мюнхені, про котру писав він мені: „поставтесь до цієї справи дуже уважно… Тут, пише він, бачу на Вашому обличчю „презрительную гримасу“. Але-ж памятайте, Сергію Михайловичу, що добрий політик ніколи таких гримас не робить і не легковажить навіть найбільших і найдурніщих дрібниць… Повторяю, зверніть на цю справу пильну увагу… і не легковажте її, бо нам грозить нова Вишиванщина, але цим разом небезпечніща“.
Липинський завжди повторює думку, що підтримку може наш рух знайти тільки в созвучних нам чужинецьких колах. Тому він все був проти того, щоби шукати підтримки у демократичних колах, а за тим, щоби шукати співчуття у німецьких монархістів, в католицьких кругах Литви, в консервативних колах Анґлії,
