ґії і підготовка української громадської опінії для восприятія в слушний час нашої акції (повний брак такої підготовки свого часу був одною з головних причин неуспіху Гетьманства 1918 року) — вважається в нашій орґанізації ділом необхідним. Отже пощо цю працю нищити? На збільшеня активности і працездатносте нашої орґанізації в Берліні мій переїзд до Німеччини вплинути не може..“. І далі в тім же листі Липинський підкреслює, що росходжень між нами немає: якихсь невияснених у нас внутрішніх питань, слава Богу, вже немає. Всі ми дуже добре знаємо, що ми маємо хотіти і робити. Треба тільки хотіти і робити“. (Лист з дня 6.VI. 1923).
Двома роками пізніше, коли заходами Центральної Управи разом з Укр. Товариством Допомоги Біженцям зосновувався Український Науковий Інститут в Берліні, зявилась можливість зручно улаштувати і матеріяльно забезпечити переїзд Липинського до Берліну. Намовляючи Липинського прийняти участь в Інституті в характері його члена, тримали ми його в курсі цілої справи. Липинський ставив максімальні з погляду інтересів нашого руху вимоги до справи орґанізації Інститута. Ми були зо всіми його вимогами, звичайно, згодні, але на ділі довелося задовольнитись меньшими масштабами і меньш вигідними для нашого діла умовами. Всетаки вдалося Липинського намовити зайняти становище члена Інститута і переїхати до Берліну, хоч він і нарікав особливо на те, що в однакове становище з старшими ученими поставлено і такого початкуючого, як др. Залозецький. Ви, казав Липинський, штовхаєте молодших на „хлєстаковщину“. Мушу тепер признати рацію цим увагам покійного, але в ділі без помилки не обійдешся. Будемо надіятись, що саме життя виправить заподіяну нами молодому вченому шкоду.
З переїздом до Берліну в осени 1926 р. Липинський дійсно став приймати персональну участь в праці Центральної Управи. При кінці того-ж року виступив Липинський з проектом реорґанізації Центральної Управи Обєднаних Хліборобських Орґанізацій в Гетьманську Управу для всіх вже класових орґанізацій до Гетьманського Руху приєднаних. Проект був прийнятий. Від пропонованої мені участи в Гетьманській Управі я одмовився, бо хотів відпочити від вічно напруженої, нервової атмосфери, в якій доводилося працювати, а крім того вважав свою персональну участь в запроектованім новім складі Управи для діла некорисною.
На цім моменті кінчається моя орґанізаційна співпраця з В. К. Липинським, бо до участи у виконавчим центрі я повер-
