траґічність нашого положення“, але на ділі наша трагедія з Липинським виросла на тім грунті, що він не узгляднював ні малих сил, ні обмеженности матеріяльних засобів, котрими посідав наш виконавчий орґан, ні тих зовнішних реальних обставин, в котрих приходилося працювати.
Таким чином утворювались напружені відносини виконавчого центру з Липинським, що всіх нас нервувало і морально обезсилювало. Чим далі число і сила конфліктів збільшувалась при всіх змінах в керуванню виконавчим центром (Леонтович, Шемет, Кочубей, аж поки сам Пан Гетьман не згодився прийняти пропозицію В. Липинського в надії покласти край цим конфліктам, і взяв під свій безпосередний догляд працю і Гетьманської Управи і тимчасове головування в Раді Присяжних і таким чином поставив свою особу між Липинським і цілою орґанізацією. Але й це не помогло, воно привело тільки до відомого анархистичного виступу Липинського проти самого Гетьмана і проти цілої орґанізації гетьманців. Я не ставлю тут собі завданням освітлювати детально цей розпучливий крок тяжко хорого Липинського, тим більше, що він власне відноситься вже до тої доби, коли Липинський не тільки формально, а й фактично відійшов від орґанізаційної праці.
З поданого вище короткого огляду фактів читач мусить зрозуміти, що не було у членів виконавчого центру ні думки, ні бажання принижувати, або іґнорувати авторитет Липинського, котрий всі ми високо цінили, підтримували і котрий старалися берегти часами навіть в ущерб орґанізаційній роботі. Коли в перших місяцях відокремлення виконавчого орґану Липинський атакував і то в дуже грубій формі О. Ф. Скорописа, а потім і Голову Ц. Управи Ів. М. Леонтовича, прийшли ми до переконання, що Липинський не хоче обмежитись на самій ідеолоґічній роботі і що співпраця з ним перебуваючого в Берліні виконавчого центру можлива тільки при умові переїзду Липинського до Берліну. Одначе наших предложень в цім напрямку Липинський прийняти не годився, пояснюючи свою незгоду в листі до мене, як до делегата Ради Присяжних в Управі, слідуючими арґументами:
„Цей переїзд був би необхідний, коли признати: 1) що моя праця літературна, для якої найкращі умови маю тут в Райхенау, непотрібна, або другорядна, 2) що мій переїзд до Німеччини може збільшити активність і працездатність членів нашої орґанізації в Берліні. Що до першого, то думаю, що моя праця літературна — отже дальша кристалізація нашої ідеольо-
