Всюди орґанізаційна праця проводиться в напрямку: „орієнтації виключно на свої національні сили. Зовнішні сили тільки використовувати без ніяких зобовязань“.
19 травня 1921 на засіданню Ради Присяжних Липинський констатує, що „виступлення Чикаленка за ідею монархії, прийом нашого делеґата в Польщі, трактування ідеї монархії на Радянській Україні і цілий ряд инших фактів свідчить про те, що ідея монархії захоплює все ширші круги українського громадяства. Теоретично ми маємо успіх. Прийшов час ідею конкретизувати. Розпочинаємо цю конкретизацію з повною вірою, що це нам удасться. Обєднання коло Особи Пана Гетьмана внесло в нашу працю дух орґанізованости, якого немає у инших“.
В тім-же засіданню Липинський підносить думку утворення при Гетьмані — „центра державної думки і політики“. 14 червня Рада Присяжних приймає постанову: предложити Пану Гетьману скласти при Ньому виконавчий орґан з трьох членів — Липинського, Шемета і Кочубея. В серпні Рада Присяжних висилає
- 1) Автор хоче будувати українську державу при помочи української нації, але разом з тим каже, що нації у нас немає. Отже, як збудувати державу при помочи того, чого немає? Це основна хиба, що до змісту.
- 2) Він поборює орієнтацію на большевизм, але разом з тим вважає большевизм настільки вже стабілізованим, що еміґрантські надії на упадок большевизму називає „самообманом“. Це робить книжку для розвитку політичної думки української безумовно шкідливою. Причина цього явища — галицьке нерозуміння наших східних наддніпрянських відносин. Зпочатку сміються, а потім — бояться.
- 3) Він вважає большевизм новим типом держави, тоді коли це держава дуже старого і найпримітивніщого охлократичного типу. Таке несправедливе приписування большевизмові „нових заслуг“ — тільки збільшує його ореол, замісць розбивати.
- 4) Він кпить собі з суспільних концепцій (ст. 80), а разом з тим признає, що найбільшою силою большевизму єсть власне його лоґічна і послідовна суспільна концепція. При нашому ідеолоґічному хаосі такі кпини з ідеолоґій дуже небезпечні.
- 5) Не зважаючи на це, він багато бере з нашої Хліборобсько-державницької ідеолоґії (перш за все принцип аристократизму), але нігде до цього не признається, очевидно зі страху, щоб його не запідозріли в близкости до нас. Це зле свідчить про ту „лицарську мужність“ — яку він пропагує.
- 6) З тієї самої причини він пише (ст. 108–9), що ніхто не говорить у нас (тоб-то серед українців) те, що думає, а кождий „хоче бути популярним“. Що як що, а погоні за популярністю нам (гетьманцям) заки-
стократизм має реально виявлятися автор не каже. Але добре вже, що вживає принаймні цих понятть і привчає до них громадянство.
Хиби книжки:
