починає з недовіррям ставитись до дальшого поширення орґанізації У. С. Х. Д. Разом з тим Гетьманська Ідея робить значні успіхи серед еміґрації і в краю. Нові приклонники Гетьманської Ідеї шукають для себе місце в рядах орґанізованих Гетьманців. Замісць поповнення ними рядів У. С. Х. Д Липинський годиться на утворення ряда паралельних гетьманських орґанізацій. Деякі з них, як „Український Стяг“, „Союз Українських Хліборобів в ЧСР“ досить сильно розростаються. Другі, ак „Союз Галицької Гетьманської Інгеліґенції“ залишаються тільки орґанізаціями на папері.
Не обійшлось і без сміховинки. Д-р В. Залозецький так добре зрозумів[1] ідеольоґію Липинського, що, складаючи статут класової орґанізації інтеліґенції, проголосив себе „продуцентом ідеольоґій для всіх класів“.
На бажання обєднаних хліборобських ґруп веде Ініціятивна Ґрупа У. С. Х. Д. на початку 1920 року під проводом Липинського, який з бігом часу губить останні свої симпатії до „Василя Вишиваного“, переговори з Ясновельможним Паном Гетьманом про відновлення Його політичної діяльности і осягає згоди Пана Гетьмана. Щоби підкреслити значіння ідеольоґії Укр. Союза Хліборобів-Державників для цілого руху Пан Гетьман стає членом Ради Присяжних У. С. Х. Д.
1921-ий рік проходить в ріжних орґанізаційних клопотах. Висилається делеґат до Польщи для зміцнення і поширення там орґанізації українських хліборобів, для поширення нашого класового принціпа орґанізації і монархичної ідеї серед української інтеліґенції, військової еміґрації і т. д.
- ↑ Поруч з „продуцентом ідеолоґій для всіх класів“ п. Д-ром В. Залозецьким виступає в „Ділі“ в характері „єдиного законного претендента на ідейну спадщину по Липинському і п. Д-р В. Кучабський. Подаю тут написану при кінці 1925 року Липинським рецензію на книжку п. Д-ра В. Кучабського про Більшовизм, щоби пп. претенденти не забули і цих цінних уваг прилучити до скарбу, який вони хтіли б привласнити.
Пригадуючи до того цілком сумбурну статтю п. Д-ра В. Залозецького в 1-ім числі „Бюлетеня“ Г. У. (До характеристики класократичного методу орґанізації), осмілююсь прийти до скромного висновку (я не ідеолоґ), що претензії цих панів на ідейну спадщину по Липинському — безосновні.
Отже про книжку п. Д-ра В. Кучабського пише Липинський так:
„Написана вона в першій половині дуже добре. В другій — на спіх. Взагалі-ж автор публіцистичний талант має.
Що до вмісту. Найцінніщим в ній єсть: 1) розбивання серед галичан орієнтації на Радянську Україну; 2) підкреслювання потреби „національного аристократизму“ — зрештою чисто словесне, бо в чім цей ари-
